Не з паперів, а з довіри: як соціальний супровід допоміг пані Надії після евакуації

Життя, яке довелося залишити

Пані Надія багато років прожила у невеликому селі Запорізької області. Там був її дім, родина, господарство і звичне життя, пов’язане з землею, роботою та турботою про близьких.Колись вона працювала операторкою-фрезерувальницею у Запоріжжі й добиралася на роботу потягом. Після народження дітей перейшла на роботу ближче до дому – у місцевий заклад освіти. Так село стало для неї не просто місцем проживання, а простором, із яким була пов’язана більша частина життя.

Навіть коли через бойові дії жити в селі ставало дедалі небезпечніше, пані Надія, як і багато інших місцевих мешканців, не хотіла їхати. Остаточне рішення про евакуацію вона ухвалила після важкої особистої втрати та через дронові атаки, після яких залишатися вдома вже було неможливо.

До Запоріжжя пані Надія приїхала разом із мамою, яка мала обмежену мобільність і потребувала постійного догляду. Після пережитого жінка була виснажена й розгублена. У новому місті потрібно було швидко вирішувати базові питання: де жити, як оформити необхідні документи, як отримати виплати і до кого звертатися по допомогу.Але в той момент навіть найпростіші дії давалися складно.

«Я дивилася на документ і не могла його сприйняти», – згадує пані Надія.

Спочатку підтримка, а вже потім – план дій

У транзитному центрі з нею познайомилася Людмила, фахівчиня із соціального супроводу БФ «Посмішка ЮА». Під час перших розмов вона оцінила, у якому стані перебуває жінка, що для неї зараз найважливіше і які потреби потрібно вирішити першочергово – від документів і виплат до побутового облаштування та догляду за мамою. Людмила розуміла: у такому стані людині недостатньо просто пояснити порядок дій. Спочатку потрібно дати відчуття, що вона не залишилася сама, а вже після цього разом переходити до конкретних рішень. «Я зрозуміла, що спочатку треба не про документи думати, а поспілкуватися, підтримати. Щоб людина довірилась тобі і змогла надалі співпрацювати. Оце було найголовніше», – розповідає фахівчиня.

У перші дні Людмила була поруч із пані Надією майже щодня. Разом вони склали покроковий план: які документи оформити насамперед, до яких установ звернутися, як організувати переїзд із транзитного центру і де отримувати гуманітарну допомогу. До евакуації пенсію отримували через пошту, тож у Запоріжжі потрібно було відкрити банківську картку, щоб надалі отримувати пенсію та соціальні виплати.

Також фахівчиня допомогла оформити довідку ВПО, підготувати звернення до ЦНАПу та Пенсійного фонду. Людмила заздалегідь уточнювала, які документи потрібно взяти, пояснювала порядок дій і супроводжувала жінку до установ. Окремо фахівчиня зробила перенаправлення до відповідальних служб за місцем тимчасового проживання пані Надії, щоб вона могла отримувати гуманітарну допомогу й надалі знала, куди звертатися по таку підтримку.

Також команда допомогла організувати переїзд із транзитного центру до орендованого житла, зважаючи на стан мами пані Надії. Після поселення соціальний супровід не завершився: Людмила навідувалася до жінки на квартиру, дивилася умови проживання, залишалася на зв’язку і допомагала з поточними питаннями.

Не лише про документи

Для пані Надії ця підтримка була не тільки практичною. Після евакуації їй було важливо мати поруч людину, з якою можна говорити без поспіху й формальностей, окрім спеціалістів з центру.

«Вона була для мене як психолог, як друг, як товаришка. Я могла поговорити з нею, розказати, як мені важко», – говорить жінка.

Соціальний супровід тривав два місяці. За цей час пані Надія пройшла перший етап адаптації після евакуації: оформила необхідні документи, отримала доступ до виплат, переїхала до орендованої квартири, зрозуміла, де і яку допомогу можна отримати в Запоріжжі.Зміни були не лише практичними.

Після пережитого пані Надії було складно спати: у пам’яті постійно поверталися вибухи, вогонь і небезпека, через яку довелося виїхати. Розмови з Людмилою, регулярна підтримка і поступове вирішення базових питань допомогли жінці повернути трохи спокою.

«Я хотіла хоч по дві години спати. А зараз уже зовсім не проблема», – каже пані Надія.

Коли з’являється порядок

Через два місяці соціальний супровід було завершено: усі пункти плану, з якого починалася робота, виконали. Пані Надія отримала карту перенаправлення – довідник із контактами служб, установ і організацій, куди можна звертатися у разі потреби.Команда залишається з пані Надією на зв’язку й може повернутися до контрольного контакту, якщо виникне потреба.

Водночас важливо, щоб жінка поступово могла орієнтуватися в місті самостійно.Соціальний супровід став для пані Надії опорою в період, коли майбутнє здавалося незрозумілим. Поступово замість хаосу з’явився порядок: є житло, оформлені базові питання, контакти потрібних служб і розуміння, куди звертатися далі.

Для людини після евакуації це не дрібниці. Це те, що повертає відчуття контролю над власним життям: коли ти вже не просто реагуєш на проблеми, а знаєш, що робити наступного дня.

Проєкт «Гідність і турбота: Комплексні послуги із захисту для вразливих евакуйованих осіб» реалізується Благодійним фондом «Посмішка ЮА» за підтримки Гуманітарного фонду для України (ГФУ/UHF) з метою посилення системи захисту та підтримки внутрішньо переміщених осіб з обмеженою мобільністю у Запорізькій та Тернопільській областях