Від настороженості до довіри: як психосоціальні зустрічі стали простором підтримки для мешканців МТП у Запоріжжі
|
Getting your Trinity Audio player ready...
|
На початку люди трималися осторонь: майже не говорили між собою, обережно ставилися до творчих завдань і не поспішали включатися в розмову.
Через кілька зустрічей ця ж група вже жартувала, підтримувала одне одного й говорила, що не хоче завершувати заняття. Так змінився простір психосоціальної підтримки для мешканців МТП на вул. Січ, 1А у Запоріжжі.
Для людей, які пережили переміщення, втрату звичного середовища та ізоляцію, така зміна не відбувається одразу. Їм потрібен час, безпечна атмосфера й відчуття, що поруч можна говорити без осуду. Саме це поступово формувалося під час циклу зустрічей.
На першу зустріч прийшли 11 людей. Спочатку учасники та учасниці поводилися стримано: сиділи по різних сторонах кімнати, майже не спілкувалися між собою та обережно ставилися до запропонованих активностей. Під час створення колажів-візитівок більшість працювала окремо й не поспішала розповідати про себе. Дехто зазначав, що такі творчі завдання, на їхню думку, більше підходять дітям.
Для фасилітаторок було помітно, що людям потрібен час аби звикнути до нового формату, відчути безпеку та довіру. Більшість учасників перебували у складних життєвих обставинах, тому перша зустріч стала радше обережним знайомством із простором підтримки.
Поступово атмосфера в групі почала змінюватися. На другій зустрічі учасники працювали з повітряним пластиліном. Під час творчого процесу вони більше розмовляли, обмінювалися думками та допомагали одне одному. Те, що спочатку здавалося “просто творчістю”, поступово стало приводом для спілкування, взаємодії та емоційного розвантаження.
На третій зустрічі учасники розписували шопери. Люди вже охочіше включалися в роботу, підтримували розмову, ділилися життєвими історіями та власними емоціями. З’явилося більше довіри, а спільна діяльність допомагала людям відчути, що вони не залишаються сам на сам зі своїми переживаннями.
На четвертій, завершальній зустрічі, учасники та учасниці створювали воскові свічки. На той момент група вже була значно згуртованішою. В групі було помітні вільне спілкування, жарти, відчувалася підтримка, люди з задоволенням проводили час разом. Частина з учасників та учасниць поділилася, що їм шкода завершувати цикл зустрічей і що вони хотіли б продовження таких заходів.
«Різниця між першою та останньою зустріччю була дуже помітною. Спочатку всі сиділи окремо й не поспішали спілкуватися. А вже наприкінці самі починали розмови, підтримували одне одного та говорили, що їм шкода завершувати ці зустрічі», – розповідає фасилітаторка.
Особливо запам’яталася одна з учасниць. На початку вона майже не брала участі в обговореннях і трималася осторонь групи. З кожною наступною зустріччю жінка ставала відкритішою: почала ділитися своїми думками, активніше долучатися до спільної роботи та підтримувати інших. Наприкінці циклу вона вже легко спілкувалася з іншими й почувалася частиною групи.
«Спочатку я не розуміла, навіщо приходити на такі заняття. Здавалося, що це просто творчість. Але потім я зрозуміла, що тут можна поспілкуватися, відволіктися від проблем і відчути, що ти не сама», – розповідає одна з учасниць.
Для цієї групи важливими стали не лише самі заняття, а й атмосфера уваги, прийняття та безпечного спілкування. Учасники та учасниці дякували фасилітаторкам і команді проєкту за підтримку, можливість побути серед людей і поступово відновлювати відчуття довіри до інших.
Також у межах проєкту люди могли отримати інші види допомоги: консультації юриста та підтримку фахівчинь соціального супроводу. Це дозволило поєднати психосоціальну підтримку з практичними кроками для вирішення складних життєвих питань.
На згадку про цикл зустрічей ми створювали воскові свічки – символ тепла, підтримки та часу, проведеного разом. Для багатьох ці заняття стали можливістю відволіктися від щоденних труднощів, знайти нове коло спілкування та відчути, що поруч є люди, готові слухати й підтримувати.
Ця історія змін показує, що навіть кілька регулярних зустрічей можуть допомогти людям після переміщення відчути себе менш самотніми, знайти нове коло спілкування та поступово відновити довіру до інших. Для людей, які пережили сильний стрес через переміщення та зміну кола спілкування, психосоціальна підтримка стає не лише творчими заняттями, а й простором, де їх слухають, приймають й підтримують.
Проєкт «Гідність і турбота: Комплексні послуги із захисту для вразливих евакуйованих осіб» реалізується Благодійним фондом «Посмішка ЮА» за підтримки Гуманітарного фонду для України (ГФУ/UHF) з метою посилення системи захисту та підтримки внутрішньо переміщених осіб з обмеженою мобільністю у Запорізькій та Тернопільській областях.







