Емоції дітей – як реагувати доросли

Діти по-різному реагують на почуття, які вони переживають. Через те, що дитина, в процесі свого дорослішання, часто стикається з різними ситуаціями вперше як стресовими, небезпечними, неочікуваними чи просто незрозумілими. Вона може не розуміти як реагувати у певних ситуаціях через недостатній життєвий досвід. 

Тому реакції на стрес у дітей можуть бути різні. Іноді діти вдають, що нічого не відбулося і приховують свої переживання або навпаки стають агресивними, активними чи відчувають сум.

Дитяча психіка має дивовижну здатність до відновлення. Більшість дітей повертаються до звичного стану після пережитого стресу не лише завдяки фахівцям, а насамперед завдяки підтримці, терпінню та любові дорослих.

Хочемо розповісти вам більше, про те як проявляються різні емоції у дітей та як їх підтримати у цей момент. 

Злість. Злість часто виникає спонтанно: дитина може кричати, грубити або грюкати дверима. Важливо розуміти: це не ознака поганого виховання, а прояв травми. Дитина перебуває у стані стресу та не розуміє як їй впоратися зі своїми почуттями та може відчувати провину за свої прояви емоцій та вчинки. Дитина в такі моменти потребує допомоги, адже не може впоратися з емоціями самотужки.

Що робити дорослим:

• Зберігайте спокій. Важливо зрозуміти, що поведінка дитини є реакцією на травмуючу подію та стрес. ЇЇ злість не направлена саме на вас, тому намагайтеся не сваритися в такі моменти. Будьте поруч – це дасть дитині зрозуміти, що ви її чуєте та готові допомогти.
• Пояснюйте емоції. Спробуйте допомогти зрозуміти, чому дитина проявляє агресію в певній ситуації. В комфортних та безпечних для дитини умовах, поговоріть про те, що турбує чи викликає злість.
• Не сваріть за емоції. Дитина часто сама почувається винною після спалаху гніву, тому ваш спокій та розуміння – це ознака підтримки та турботи.
• Стежте за проявами агресії. Якщо ж агресія не зникає, варто звернутися за допомогою до психолога.

Жорстокість. Іноді, під час ігор, діти можуть битися, кусатися, штовхатися, ображати інших дітей чи дорослих, знущатися над тваринами. Ці прояви жорстокості можуть проявлятися поступово та з часом дитина поводиться все агресивніше та перестає реагувати на зауваження чи прохання дорослих. Така жорстокість не обов’язково пов’язана з відсутністю моральних норм або співчуття до інших.

Більшість дітей зіткнулися з подіями, які значно перевищують їхню здатність усвідомити пережите. Не маючи іншого інструменту, щоб подолати відчуття безпорадності, дитина відтворює свій страх через жорстокість. На коротку мить це дає їй ілюзію впевненості та сили, якої їй так бракувало в реальності.

Що робити дорослим:

• Встановлюйте межі. Кажіть про власні почуття: «Мені сумно, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся встановити довірливі стосунки. Для цього не сваріть, але й не потурайте жорстокості.
• Уникайте «ярликів». Ніколи не вживайте слів на кшталт «бандит» чи «жорстокий». Це може стати клеймом, та лише посилити проблему.
• Заохочуйте активність. Спорт та творчість допомагають вивільнити напругу.
• Вислухайте дитину. Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розлютився. Це нормально після того, що ми пережили. Деякий час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле».

Безсоння. Діти часто прокидаються від тихого звуку і довго не можуть заснути. Переривистий сон та нічні жахи роблять дитину роздратованою та виснаженою.

Що робити дорослим:

• Створіть відчуття безпеки. У тривожні періоди можна тимчасово спати в одній кімнаті з дитиною або просто посидіти поруч, доки вона не засне.
• Тілесний контакт. Обійми допомагають швидше заспокоїти нервову систему.

Сум. Втрата когось або чогось справді цінного – це випробування, що приносить із собою багато складних емоцій: від глибокого смутку та жалю до почуття провини чи озлобленості. Дитина може відчувати гостру тугу за близькою людиною або навіть за втраченими улюбленими речами. Важливо пам’ятати: навіть через роки певні обставини можуть знову викликати ці почуття.

Горювання – це хворобливий, але здоровий і природний процес. Він свідчить про те, наскільки значущим було те, що ми втратили. З часом гострота болю вщухає, поступаючись місцем світлим спогадам.

Що робити дорослим:

• Нагадуйте про безпеку. Переконайте дитину, що в трагедії немає її провини. Навчайте її думати про приємне, розповідаючи або читаючи історії, слухаючи разом приємну музику, нагадуючи, що ви дбаєте про вашу загальну безпеку.
• Будьте чесними щодо своїх почуттів. Говоріть про свій сум – це допоможе дитині «розкритися». Допоможіть дитині зрозуміти, що саме думки про минуле викликають погане самопочуття.
• Не тисніть. Якщо дитина уникає розмов про втрату, дайте їй час. Просто будьте поруч. Важливо також допомагати дитині уникати нагадувань про втрату, які викликають дуже сильні неприємні емоції. Не забувайте, що деяким дітям потрібен тривалий час, щоби впоратися із втратою.

Відчуження. Відчуження – це своєрідний «щит», який дитяча психіка вибудовує, щоб захиститися від болісних спогадів. Дитина підсвідомо намагається не говорити, не думати і навіть не згадувати про пережите. Вона починає уникати місць, людей або ситуацій, які бодай трохи нагадують про травматичний досвід. У такі моменти емоції ніби «заморожуються», і виникає стан емоційного заціпеніння. Для дорослих така поведінка може виглядати як «слухняність» або відсутність проблем. Проте за цим зовнішнім спокоєм часто ховається глибока печаль та сильний стрес. Такі діти потребують розради та підбадьорення не менше, ніж ті, хто виявляє свій біль через гнів. Їм може бути складно самостійно повернутися до звичного спілкування у школі чи з друзями. 

Що робити дорослим:

• Не ігнорувати стан. Якщо проігнорувати цей стан дитини, він може стати більш ізольованим, внаслідок чого вона відчуватиме складнощі з адаптацією серед людей і досягатиме менше успіхів у навчанні. Можна наодинці з нею поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про події, які відбулися.
• Допоможіть знайти нові зв’язки. Залучайте дитину до спільної діяльності з іншими дітьми, допомоги іншим або цікавих поїздок.

Негативні спогади. Постійні думки про пережите, повернення до важких подій уві сні або наяву – усе це виснажує дитину і фізично, і емоційно. Іноді діти поводяться так, ніби найгірший момент їхнього життя стається прямо зараз. Цей стан називається флешбеком – це дуже живий, нав’язливий спогад, який на мить «стирає» реальність і змушує знову відчувати той самий жах.

Що робити дорослим:

• Знайдіть «тригери». Допоможіть дитині зрозуміти, що саме викликає ці спогади. Це може бути певний звук, запах, місце або навіть час доби. Знаючи причину, дитині буде легше усвідомити, що це лише спогад, а не реальна загроза.
• Повертайте в реальність. Поясніть різницю між тим, що відбулося колись, і тим, що відбувається зараз. Наприклад: «Це звук грому, він схожий на вибух, але зараз ми в безпеці, і це просто дощ».
• Будьте терплячими. Не втомлюйтеся повторювати слова підтримки: «Ти в безпеці. Я поруч. Тобі нічого не загрожує». Дитині потрібно чути це стільки разів, скільки знадобиться для заспокоєння.
• Інформаційна гігієна. Захистіть дитину від перегляду новин або відео про події, що її травмували. Це допоможе уникнути повторної травматизації та страху, що жах повернеться.
• Чесність без жахів. Відповідайте на запитання дитини спокійно та відкрито. Розповідайте про те, що ви робите для її безпеки, але уникайте страшних подробиць. Пояснюйте складні речі простою мовою, щоб дитина не залишалася наодинці зі своїми здогадками.

Страх. Для кожної дитини батьки – це всесвіт, здатний захистити від будь-якої біди. Саме ця безумовна віра дає дітям змогу рости сміливими. Проте після травматичних подій цей фундамент може похитнутися. Коли дитина усвідомлює, що небезпека існує, світ навколо починає лякати її дрібницями: шумом дощу, сиреною «швидкої» чи навіть тривожним поглядом дорослого. Поява нових страхів – це не результат вашого «недогляду». Це наслідок пережитого досвіду, який ми разом допоможемо дитині подолати.

Що робити дорослим:

• Станьте голосом безпеки. Пояснюйте різницю між минулим жахом і теперішнім моментом. Наприклад: «Цей різкий звук – лише грім, він не завдасть нам шкоди. Ми зараз у безпеці».
• Грайте проти страху. Якщо дитина боїться вигаданих монстрів, долучіться до її гри. Разом «виганяйте» чудовиськ, показуючи дитині, що ви на її боці і готові боротися за її спокій.
• Будьте чесними щодо захисту. Розповідайте, які конкретні кроки ви робите для безпеки родини. Це заспокоїть і дитину, і вас самих.
• Турбуйтеся про себе. Страх, що з близькими щось трапиться, – природний для всіх, хто пройшов крізь випробування. Подумайте про те, хто зможе підтримати вашу дитину у разі потреби – чіткий план дій зменшує рівень фонової тривоги.
• Шукайте позитив. Спільні заняття- малювання, прогулянки чи настільні ігри – найкращий спосіб переключити увагу дитини з тривожних думок на радість теперішнього моменту.

БФ «Посмішка ЮА» реалізує проєкт «Розширення екстреної гуманітарної допомоги та захисту вразливих груп населення у важкодоступних регіонах України» у партнерстві з міжнародною неурядовою організацією Plan International та ГО «Точка рівноваги» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії DANIDA.