«Я знову знайшла своїх дівчат»: історія Раїси, яка віднайшла надію після втрати дому
|
Getting your Trinity Audio player ready...
|
Раїса присвятила понад півстоліття своєму покликанню – навчати дітей української мови. П’ятдесят років вона працювала вчителькою у рідній Щербинівці Торецької громади на Донеччині. Її життя було міцно пов’язане з цим місцем: шкільні коридори, учні та учениці, колеги та колежанки, родина.
Коли у громаді почалися активні бойові дії, Раїса не змогла одразу виїхати.
«Я не могла все покинути, бо думала: як же моя школа, як мої діти? Там було моє життя. Я вірила, що все стихне, і ми зможемо залишитися», – розповідає вона.
Але у 2024 році війна стала надто близькою. Після прильоту касетних боєприпасів у село, єдиним можливим рішенням залишалася евакуація. Разом із сином Раїса переїхала до Кам’янського на Дніпропетровщині. Там вона вперше за багато років опинилася далеко від дому, учнів та учениць та звичного життя. Вона втратила звичний ритм життя, соціальне коло, частинку своєї ідентичності. Залишилися самотність і тривога.
У цей непростий період Раїса побачила в соцмережах оголошення про групові заняття, які проводить Благодійний фонд «Посмішка ЮА» у Кам’янському. Це стало першим кроком до нового кола спілкування й турботи.
«Спочатку я приходила, сідала тихенько і майже не говорила. Мені було важко знову довіряти людям і ділитися тим, що я пережила. Я була майже в заціпенінні від того стресу».
Завдяки участі в групах психосоціальної підтримки, тренінгах та творчих майстер-класах, Раїса поступово почала відчувати ґрунт під ногами. Фахівчині фонду використовували методики, що допомагали зменшити тривогу, повернути відчуття контролю й внутрішню рівновагу.. Творчі вправи, як-от виготовлення свічок чи підставок із фетру, допомагали сконцентруватися, заспокоїтись і «заземлитися» у безпечному середовищі.
Поступово Раїса почала відкриватися. Її голос знову став впевненим. Вона знайшла тут нових подруг, у неї з’явилося коло людей, з якими можна поговорити, поділитися досвідом, просто посміхнутися разом. Вчительський хист і тепло, накопичені за десятиліття роботи, знову стали у пригоді – тепер уже в новій реальності.
«Я знову знайшла своїх дівчат! Тепер ми не лише на заняттях, ми разом ходимо гуляти у парк і п’ємо чай. Це не замінить мій дім, але завдяки цим зустрічам я зрозуміла, що моє світло не згасло. Воно просто чекало, щоб його знову запалили».
Ця історія – про те, що навіть після втрати дому можна знайти нову опору. Турбота, підтримка, щире людське тепло допомагають зцілювати рани війни.
Проєкт «Життя без бар’єрів: допомога організаціям, громадам, людям з інвалідністю та дітям у постраждалих регіонах сходу та півночі України» реалізується Благодійним фондом «Посмішка ЮА» за підтримки Гуманітарного фонду для України (ГФУ/UHF).
