Майже останньою залишила рідне Гуляйполе: історія Зінаїди Федорівни.
|
Getting your Trinity Audio player ready...
|
Вона довго вірила, що все ось-ось закінчиться. Чекала на приїзд доньки й онука з-за кордону, підтримувала дім у порядку, побілила хату, посадила черешню і грушу. Навіть після втрати чоловіка, вона трималася за звичний ритм життя, бо це було єдине, що допомагає не втратити сенс.
Та вулиця поступово спорожніла. Сусіди виїхали. Вона залишалася майже останньою. Ставало небезпечно, але серце не дозволяло покинути дім.
Одного дня снаряд влучив у будинок. Обвалився дах. Жити там стало неможливо. Пенсію вона не отримувала вже два місяці – «Укрпошта» виїхала. Евакуація населення завершилася. До міста вже ніхто не приїжджав.
«Я склала все своє життя у три сумки», – каже Зінаїда Федорівна.
Це було все, що вона могла винести власноруч, пішки, до найближчого блокпоста. Там її зустріли поліцейські й допомогли дістатися до Запоріжжя.
У Запоріжжі вона ніколи раніше не була. Не знала вулиць, маршрутів, людей. Але тут її зустріла знайома – Тетяна Іванівна, з якою вони колись жили поруч у Гуляйполі. Саме вона привела Зінаїду Федорівну до БФ «Посмішка ЮА».
У фонді соціальна фахівчиня Вікторія допомогла переоформити пенсію, відновити необхідні документи, оформити грошову допомогу. Завдяки цій підтримці вдалося оплатити оренду житла та отримати психосоціальну допомогу – таку потрібну після втрат і пережитого.
Найбільше Зінаїда Федорівна сумувала за своєю улюбленою справою – шиттям. У Гуляйполі вона ремонтувала і шила одяг для містян, завжди допомагала людям. Але швейні машинки залишилися вдома.
Коли на блокпості поліцейський офіцер громади сказав їй:
«Зінаїда Федорівна, якби ви раніше виїхали, я б вам усі машинки допоміг перевезти», – у її очах з’явилися сльози.
Без дому. Без городу. Без улюблених машинок.
Та завдяки підтримці подруги й небайдужих сусідів у Запоріжжі вдалося знайти стареньку швейну машинку. Саме вона стала символом нового початку. Повернула відчуття потрібності. Повернула життя.
«Тут по очах людей у транспорті ніби читаєш – свій чи чужий. А коли прийшли до «Посмішки», зрозуміли: ми всі свої. Ніби давно знайомі. Ніби з однієї вулиці. Нам дуже допомогли й підтримали. Дякуємо вам», – кажуть жінки.
Це історія про втрату.
Про сміливість піти, коли страшно.
І про те, що іноді нове життя починається з трьох сумок – і однієї старенької швейної машинки.
Проєкт «Життя без бар’єрів: допомога організаціям, громадам, людям з інвалідністю та дітям у постраждалих регіонах сходу та півночі України» реалізується Благодійним фондом «Посмішка ЮА» за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF).
