«Уперше за довгий час мені захотілося жити»: історія Олени
|
Getting your Trinity Audio player ready...
|
Олена ще зовсім недавно жила звичайним життям у рідному Херсоні. У неї був дім, робота в продуктовому магазині, знайомі обличчя покупців і спокійні будні. Потім вона пішла у декретну відпустку й три роки присвятила синові. Це був час турботи, материнської любові та маленьких сімейних радощів.
Але все змінилося в одну мить, коли в місто прийшла війна та окупація.
«Я досі пам’ятаю той жах, коли рідні вулиці стали небезпечними, а кожен день приносив тривогу і страх. Здавалося, що життя руйнується просто на очах», – згадує Олена.
Згодом родині вдалося переїхати до Миколаєва, рятуючись від небезпеки. Тут усе було новим і незнайомим. Головне – безпечно. Але всередині вона почувалася порожньою. Не було ні дому, ні роботи, ні стабільності. Олена розуміла: тепер потрібно набиратися сил і будувати життя з нуля.
«Інколи вночі я тихо плакала, щоб син не бачив моєї слабкості», – каже Олена.
Життя з чоловіком продовжувалося, як у звичайній сім’ї, але вимушені зміни стали важким випробуванням. Він не витримав стресу й почав часто випивати. З’явилися сварки, нестача грошей, постійна напруга.
«Я щодня шукала фонди, які допомагають гуманітарною підтримкою – продуктами, засобами гігієни. Я почувалася загнаною в кут: маленька дитина, працювати я не могла, а залишити сина з чоловіком, було страшно», – згадує Олена.
Її стан погіршувався як фізично, так і емоційно. Постійний страх, апатія та безнадія накривали її хвилею. Інколи Олена не знала, звідки взяти сили, щоб просто прожити ще один день. Вона трималася лише заради сина, але всередині все ламалося.
Найболючішим ударом стало те, що чоловік пішов, залишивши її одну з дитиною в найважчій ситуації.
«Це було відчуття повного падіння, ніби земля зникла з-під ніг. Я почувалася покинутою й беззахисною. Здавалося, що я більше не можу дихати», – згадує Олена.
Одного дня Олена дізналася про благодійний фонд «Посмішка ЮА», який проводить заняття з психосоціальної підтримки. Спочатку вона вагалася, але все ж наважилася зробити перший крок і прийшла на зустріч.
Це була група, де жінки говорили про страхи, пережиті втрати та надію. Вона вперше за довгий час відчула, що її розуміють. Атмосфера була теплою та щирою, ніби всі говорили однією мовою болю й відродження. Паралельно проходили заняття з елементами арт-терапії – жінки малювали кавові картини.
«Це було неймовірно: я ніби залишала частину своєї тривоги на папері. Години пролетіли, як мить, я вийшла з відчуттям незвичайної легкості. Уперше за довгий час мені захотілося жити», – ділиться Олена.
Вона почала відвідувати всі заходи щоп’ятниці. Теми були різноманітні: підтримка, впевненість у собі, материнство, страхи, майбутнє. Жінки ділилися досвідом, слухали одна одну, і Олена помічала, як її внутрішній стан змінюється. Світ навколо вже не здавався таким темним, а в серці з’являлося більше тепла.
Через усі труднощі Олена змогла записати дитину в садочок і потім повернутися на роботу. У житті з’явилися нові подруги – жінки, які також пережили втрати, але не здалися. Вона відчула, що не одна, що є опора.
«Я досі продовжую відвідувати сесії від благодійного фонду «Посмішка ЮА» і щиро вдячна за цю підтримку. Такі зустрічі допомагають людям повернутися до життя, віднайти сили й віру в себе», – каже Олена.
Проєкт «Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ, а також протидії ГЗН для жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України» реалізовує БФ «Посмішка ЮА» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
